Ці рядки народилися після статті Євгена Борового (peretz.agency/ua/blog/story-behind-sv-group), засновника компанії Peretz.agency — його текст підняв цілий вир давно забутих спогадів довоєнного часу, з нашого харківського офісу «на розі Сумської та Весніна»

Тоді ми ще не вміли цінувати, здавалося б, прості, майже непомітні речі, які сьогодні здаються втраченим скарбом: живу зустріч замість «пластику» в зумі, можливість подивитися в очі та читати між рядків, а не вдивлятися в екран айфона в надії побачити знайоме обличчя, ту особливу енергію мозкового штурму, яка народжується лише тоді, коли команда фізично зібралася в одній кімнаті

Непросто витягнути на поверхню перші думки й емоції того знайомства — надто багато шарів багаторічних стосунків… Але ми спробуємо

До Peretz

До Peretz.agency ми пройшли через кількох розробників: нескінченні «чек-апи», вагони опитувальників і брифів. Єдиними, чиї реалізовані проєкти по-справжньому «чіпляли», була команда Vintage — але їхній цінник ліг на стіл задовго до обговорення самої концепції сайту, ще до розуміння аудиторії… і розмова закінчилася, не почавшись

На момент знайомства з компанією Євгена ми втомилися від цього руху по колу й майже поставили хрест на новому сайті. «Ми ж трохи олдскульні — обійдемося сайтом-візитівкою, і цього достатньо»

Спочатку з нами зв'язався другий партнер Peretz — наполегливий, зухвалий продажник (найкращий, як казав сам Женя), який повернув нас до думки «сайту бути». Він був на гребені попередніх перемог, дуже впевнений у собі — і від цього, як не дивно, ніби поверховий. Його перший прототип — сучасний, «правильний» з точки зору подальшого SEO — був презентований, але не зачепив нічого всередині. Автор не слухав, а отже, і не чув нас. Він продавав проєкт, але не створював його — і почав агресивне закриття угоди з «теплим» клієнтом без глибокої презентації: яку ідею несе сайт, у чому його суть, що він має сказати нашому замовнику. Реакцією стало природне відторгнення — особливо в нашого шефа

Через роки Женя напише у своїй статті (peretz.agency/ua/blog/story-behind-sv-group) ще про один прототип — свій власний, який він привіз на першу зустріч і так і не відкрив. Для нього це стало усвідомленою відмовою: вчинити «чесно, а не ефектно»

Перша зустріч

Потім пролунав дзвінок від Євгена. Він теж почав досить зухвало — я, не надто заглиблюючись, спочатку саботувала спроби призначити зустріч. Але щось зачепило. Жвавість… Життя… Женя говорив — і жив цим, а його партнер продавав… у цьому була колосальна прірва між ними

На самій зустрічі ми запам'ятали не слова — ми запам'ятали погляд. Те, як він розглядав інженерні вузли на нашому столі: не з ввічливості, а з упізнаванням… ніби побачив щось рідне з іншого життя. Пізніше зрозуміли — інженерна освіта, перша професія…

У перших розмовах вгадувався азарт «на характер» — ніби всередині нього звучало: інші не змогли, а я зможу. Зможу запропонувати не сайт, а РІЧ. Хоча за масштабом проєкт не обіцяв нічого надзвичайного

Дзеркало

А потім було безліч зустрічей. Женя їздив і їздив, розпитував, заглиблювався, думав, витягував на поверхню вдачі й не дуже вдачі, разом ми згадували моменти, коли з, здавалося б, глухого кута народжувалося геніальне — новий вузол, нове креслення, новий техпроцес, новий етап погодження замовлення. Ми пили каву (здається, ми випили її пару цистерн), усі дивувалися, як пролетіли чергові три години, ми ставали однією командою…

І ось на одну із зустрічей Женя привіз шедевр! Цей спил на стартовій сторінці — він був як відбиток пальця, як щось із царини ДНК, у якому відбитий увесь той шлях, що пройшла SVgroup. Після цього робота пішла — сайт швидко складався в єдиний пазл, з'являлися логічні сторінки, зрозуміла структура, стиль, який безпомилково передавав нашу філософію

Ми по-справжньому «розгледіли» Женю. З'явилася повага до його працездатності, до колосального обсягу інформації, який він перепахував, до того, що він чув і запам'ятовував навіть дрібниці — вчився нашій мові замість того, щоб змушувати нас говорити своєю. Саме це вирішило справу

Женя і зараз «міні-завод»: сказав «зроблю» — і просто йде робити, без довгих розмов і пошуку ідеального моменту

Євген, своєю чергою, «розгледів» СВ — і по-справжньому ним захопився. Бо шеф справді унікальний: наповнює сенсом усе, до чого торкається, він вектор — не завжди доходить до реалізації, але напрямок зчитує безпомилково, і має рідкісний нюх на «непорожнє» в житті

Здається, саме тоді у Жені народилося його визначення — «меблеві нейрохірурги». Не найблагозвучніше порівняння. Але, мабуть, найточніше з усіх, що про нас писали. SVgroup і Peretz резонували. Ми побачили один в одному відображення — і справа була саме у ставленні до проєкту. Євген живе ним, заглиблюється в історію, розбирає чужі промахи й факапи без поблажливості.

Ми не робимо замовлення, щоб просто здати його, — ми програємо сценарій життя з майбутнім виробом, приміряємо його на себе, ніби жити в цьому доведеться нам, а не клієнту. Іноді сперечаємося до хрипоти про експлуатаційні характеристики, іноді помиляємося, ініціюючи рішення, які тягнуть за собою зміну дизайну. Часто ця проєктна історія відбувається за наш рахунок. Але результат — замовлення, яким ми пишаємося. Замовлення, яким клієнт хизується і передає знайомим, друзям, дітям. Ми співпрацюємо із сім'ями щодо реалізації інтер'єрних проєктів десятиліттями — з нами працюють з покоління в покоління

Власна ідентичність

Є ще одна причина флюїдів і спалахів синхронності між нашими компаніями. Уся історія сайту SVgroup від Peretz — це, по суті, історія усвідомлення власної ідентичності. Женя пише про те саме на початку своєї статті. Проєкт змінив нас, змусив пізнати самих себе

Тільки почавши розповідати про себе світу — наприклад, писати тексти, продумувати архітектуру сайту, — ми ставимо правильні запитання всередину організації. Хто ми. Про що ми. Для кого ми. І головне — що ми насправді даємо світу. У чому наша основна компетенція. Що створює додану цінність

Женя потім напише про секвої в Каліфорнії — як стояв біля дерев, яким сотні років, і вирішував не ускладнювати вже знайдену ідею, не прикрашати те, що й так було чесним. Нам це відгукується сильніше, ніж він міг припустити. Ми все життя реалізуємо концепції простору пліч-о-пліч з природою (натуральні спили, природні гами відтінків…) і знаємо це правило на дотик: складніше майже ніколи не означає краще. Іноді найпрофесійніша робота — вчасно зупинити руку і дати застигнути роботі самого Мироздання в чиємусь домі

Peretz настільки глибоко занурюються в суть бізнесу, що сайт здебільшого стає побічним продуктом… атрибутом усвідомлення компанією-клієнтом самої себе. Peretz відкривають у бізнесі гілки, будять те, що й так існувало, просто не було озвучено

Що ми усвідомили до кінця активної фази роботи над сайтом? Що наш продукт — не виготовлені дерев'яні інтер'єри. І навіть не створення меблів як таких. Ми насправді продаємо небайдужість — ми вирощуємо проєкт як власну дитину, не відходимо вбік, коли архітектор чи замовник стикаються з проблемою, що виникла на суміжній території між кількома підрядниками — будь то будівельники, металісти, комунікаційники… нерідко беремо на себе весь діалог між ними, доводимо об'єкт до реалізації в частині дерев'яній, паралельно режисуючи й суміжні. Щоб через багато років, коли замовник раптом зустрінеться поглядом з кимось із команди на якійсь із вулиць великого міста — йому не захотілося перейти на інший бік…))

А Peretz не продають сайти. Вони вгризаються в суть бізнесу і вибивають з команди точну відповідь на три головні запитання: хто ми, навіщо ми, для кого ми